- Я до останнього не вірив та намагався заспоїти рідних, адже паніка не приводить ні до чого. Звісно, ми були готові, адже постійно проводились спеціальні навчання. Але ж, як то кажуть, хотілося вірити в краще.

- Як почався Ваш ранок 24-го лютого?

-Як і в усіх, хто причетний до лав поліції та Збройних сил - з сигналу «Тривога». Вийшовши з дому, побачив величезні черги на АЗС.

- Пам‘ятаєте про що подумали перш за все, коли зрозуміли всю серйозність ситуацї?

- Подумав про рідних та близьких людей, які знаходились у місті. Відчув хвилювання за їхню безпеку.

- Що було найважчим особисто для Вас під час активних бойових дій?

- Моя родина знаходилась у частині міста, де постійно відбувались ворожі обстріли, це дуже турбувало. Дуже боляче було дивитись на батьків з дітьми, які постійно мусіли ховатись у бомбосховища. Погляд цих дітей - не забуду ніколи.

- Як справлялись із внутрішніми переживаннями?

- Уявляв, як обійму близьких після Перемоги. Планував якісь справи - це додавало сил.

- Як вам з колегами вдавалося підтримувати бойовий дух?

- Найперше - це люди. Часто підходили до місця несення служби, відчувалась їх підтримка, і коли ти бачиш таку неймовірну віру в себе - ти не можеш падати духом. Ми знали за що ми стоїмо, за нашу незалежність та свободу. Ми - на своїй землі, і захищали, і будемо захищати її до кінця! Окремо від усього особового складу Поліції охорони хочемо висловити величезну подяку усім волонтерським організаціям, які робили неймовірні речі в надскладних умовах.

- Місто намагається повернутися до до довоєнного життя, як гадаєте - чи скоро ми усі зможемо жити як і раніше?

- На мою думку, ми не будемо жити, як раніше. Війна змінила нас усіх, ми всі переоцінили свої погляди та принципи. Ми згуртувалися, ми стали сильнішими. Ми все приберемо, ми все відбудуємо, але ніколи не забудемо тих, хто віддав життя за Батьківщину, та не пробачимо тих, хто на неї зазіхнувся.

 

Ми пишаємось усіма нашими захисниками! Ви - Герої! Сил вам та наснаги! Разом до Перемоги! Все буде Україна!