Історія ветерана Олександра Парфенюка — слухача безбар’єрної автошколи МВС у Вінниці

У безбар’єрній автошколі МВС, що діє на базі Вінницького вищого професійного училища Департаменту поліції охорони навчаються люди з різним досвідом, долями та мотивацією. Одним із таких є 41-річний ветеран Олександр Парфенюк, який сьогодні впевнено рухається до отримання водійського посвідчення і нового етапу в житті.
Олександр — кухар-кондитер за освітою, до повномасштабної війни працював збірником меблів, захоплювався велоспортом і фактично жив на велосипеді:
«Основний мій транспорт завжди був велосипед — ним всюди пересувався», — згадує він.
З перших днів повномасштабної війни прийшов у військкомат. Так сталося, що служити він розпочав саме в День Незалежності України. Працював у підрозділах БПЛА, служив у десантно-штурмовій бригаді.
Поранення отримав під Білогорівкою:
«Сутеніло. Вийшов погасити генератори, почув над собою звук дрона… Впав закрив руками голову. Поруч впала граната… У ногу зайшли осколки. Найголовніше — що голова залишилася ціла», — каже Олександр.
Після цього був шлях реабілітації — спершу в Києві, потім у Вінниці. Поруч були рідні, побратими, медики:
«Нам не давали відчути себе “не такими”. Підтримували, ставилися так, ніби все добре. Це дуже допомагає. Я завжди стараюсь бачити позитив і не падати духом».

Про можливість навчатися в безбар’єрній автошколі Олександр дізнався у Veteran Hub (https://veteranhub.com.ua/).
«Після списання проходив у ветеран-хаб і почув, що з’явилась така послуга. Дали контакти — зателефонував і записався. Ось тепер навчаюся», — розповідає він.
Каже, що заняття стали для нього джерелом гарного настрою:
«Буває сумно… А приходиш сюди — і одразу заражаєшся позитивом, енергією. Викладач дуже подобається, все пояснює зрозуміло, атмосферу створює чудову».

Автошкола ВВПУ ДПО стала першою безбар’єрною у Вінниці та сьомою в Україні в межах флагманської програми Першої леді Олени Зеленської «Безбар’єрні автошколи». Олександр відзначає, що адаптовано зручно і продумано:
«Кабінети дуже зручні. Мені з милицею легко пересуватися, є де стати, де сісти. Все облаштовано так, що я не відчуваю жодного дискомфорту».
Він уважно вивчає Правила дорожнього руху:
«Мені подобаються всі теми — стараюся все розуміти. Раніше прав не мав. Планував іти на іншу категорію, але пішов служити. А тепер життя змусило — треба пересуватися, треба вміти їздити».

Після поранення Олександр активно шукає себе у мирному житті: проходить різні курси, зараз зареєструвався на курси кібербезпеки. Каже, що повернутися до роботи зі складання меблів вже не зможе — це важко фізично, та й він прагне нового.
«Після отримання посвідчення, мабуть, мрію одразу купити авто. Їздити до батьків, по справах. Це питання комфорту, мобільності і свободи».

Олександр дає прості, але сильні слова тим, хто вагається вступати до автошколи:
«Все, що можна, ми вже відбоялися. Це не страшно. Треба жити, треба шукати можливості та позитив. А група змішаного типу — дуже комфортна. Ми в дружній атмосфері, і це підтримує».

Історія Олександра доводить: бар’єри існують лише доти, доки ми дозволяємо їм стояти на шляху. Тож якщо ви мрієте про мобільність, свободу та нові можливості — сміливо вступайте до безбар’єрної автошколи. Ми поруч, аби підтримати, навчити та допомогти кожному зробити свій крок уперед.