Сторінками життя

Валентин Павлович Панчук народився 53 роки тому на Костопільщині. З дитинства понад усе на світі він любив допомагати: чи то батькам, чи то стороннім людям, чи навіть безхатнім тваринам. Тож не дивно, що закінчивши школу пан Валентин твердо вирішив здобувати професію соціального працівника. Гадав, що так зможе бути корисним суспільству. І не помилився. Адже навіть трудовий шлях чоловіка красномовно свідчить: його стиль життя – допомагати тим, хто потрапив у скрутне становище.

Свій перший професійний досвід Валентин Павлович отримав в обласному благодійному фонді милосердя та захисту дітей-сиріт «Оберіг». Довгий час, будучи тут керівником, мав змогу постійно проводити благодійні акції на підтримку діток, які втратили батьків.

Згодом пан Валентин працював у територіальному центрі з обслуговування одиноких громадян, потім був директором у будинку для людей похилого віку.

У 2005 році перспективний фахівець стає очільником Служби у справах неповнолітніх Рівненської обласної державної адміністрації.

- Саме цей період і став своєрідним рубіконом у житті нашої родини, - розповідає Валентин Павлович. – З робочими поїздками я почав постійно відвідувати дитячі будинки та реабілітаційні центри для неповнолітніх. Я знайомився з дітками, бачив їхні сумні очі. Знаєте, коли ти заходиш у приміщення, до тебе біжить дівчинка чи хлопчик років трьох зі словами: «Тато! Тато», ти просто не можеш залишитися байдужим. Так шкода! Так хочеться кожному допомогти! Я кожного разу приїжджав додому з роботи і розповідав про свої емоції для дружини. А згодом вона сказала вирішальну фразу: «Нам потрібно взяти дитину на виховання у нашу родину! Ми впораємось, я впевнена». Саме після цього ми з дружиною створили прийомну сім’ю.

У сім’ї Валентина Павловича виховувалось на той час троє чудових хлопчиків. А у 2006 році він з дружиною взяли під свою опіку трирічну дівчинку. І це був лише початок…

Подвійне щастя

Чудеса, все-таки, трапляються. Треба в них обов’язково вірити. У цьому не сумнівається родина Панчуків, адже вони на власному прикладі переконалися – зроби добро, і воно повернеться до тебе сторицею.

- Якщо чоловік та дружина прагнуть мати дітей, але через якісь причини у них це не виходить, найкращим для них рішенням стане – усиновлення, - розповідає Валентин Павлович. – Коли вони огорнуть опікою дитинку, в якої нема родини, коли вони подарують їй свою любов, у них може народитися і власна. Я знаю багато таких прикладів, наша сім’я – один з них. Справа в тім, що ми з дружиною завжди хотіли, щоб у нас була донечка, але народилося троє синочків. І ось, коли в нашій сім’ї вже виховувались прийомні дітки, - дружина завагітніла. Перше УЗД принесло просто неймовірно радісну новину – у нас двійня! А згодом ми дізналися, що це – дівчата. Так наше щастя стало подвійним.

Труднощі бувають різними…

Нині в родині Валентина Павловича – одинадцять дітей, шестеро з них – прийомні. Не було жодної секунди, щоб вони з дружиною пожалкували про те, що 16 років тому вирішили створити прийомну сім’ю. Так, трапляються труднощі, так, бувають непорозуміння, але ніякі обставини не здатні зруйнувати найголовніші цінності родини Панчуків – чесність та порядність.

- Нам часто говорили знайомі: «Подумайте, це, все-таки, - чужі діти. У них може бути складна спадковість. Буде нелегко», але ми не зважали, - веде розмову далі Валентин Павлович. – Для нас найголовніше

було – допомогти їм, бо чужих дітей, насправді, не буває. Звісно, траплялися і труднощі. Наприклад, один з наших хлопців більше десяти разів тікав зі школи. Я його годинами шукав. Бувало - дещо сердився. Але ж я розумів: він стільки всього пережив у житті, - я мушу допомогти йому забути все, що сталося з ним у минулому. Вся справа в тім, що ще трирічним біологічна мама здавала його «в оренду» людям ромської національності для жебракування. У три роки він, мало не щодня, стояв на вулиці та просив пожертву! Мама отримувала за «оренду» своєї дитини пів літра горілки і була задоволеною. Так тривало кілька років. А коли йому було майже шість - його життя змінилося. Якось мама пішла у справах і залишила їх з сестричкою самих. Він дуже хотів їсти, підійшов до плити, побачив приготовану кашу, взяв ложку і так спрагло її їв, що не залишилось ні крихти. Коли мама прийшла і побачила це, так розлютилась, що вхопила біля печі дерев’яну дошку і почала бити нею його по голові. Зупинилась тільки тоді, коли побачила свого сина всього у крові і без свідомості. Лиш після цього викликала медиків, а ті, у свою чергу, - правоохоронців. Так наш син залишився без мами. До себе ми його забрали дев’ятирічним. Звісно, що йому було тяжко пристосовуватись до всього. Але ми з усім впорались разом. Ми багато з ним розмовляли, я намагався його підтримувати. Він закінчив школу, а згодом – училище. Влаштувався на роботу. А у березні-місяці вирішив йти добровольцем захищати Батьківщину. Тепер він служить в ЗСУ. Ми дуже ним пишаємося та чекаємо вдома.

Про виховання та цінності

Валентин Павлович переконаний, що найголовніше у вихованні дітей – щирість: «Ніколи не вдасться побудувати позитивну атмосферу в сім’ї, дочекатися чесності від своїх дітей, якщо самі батьки не будуть дотримуватися цих канонів. Ми повинні демонструвати приклад порядності своїм дітям, доводити безперечність головних цінностей власними вчинками. Насправді, це – нелегко, але я точно знаю, що можливо».

Якщо запитати Валентина Павловича про те, у чому він вбачає своє щастя, він неодмінно посміхнеться та відповість: «Коли вся родина збирається вдома». Йому понад усе на світі хочеться, щоб його діти у майбутньому цінували свої сім’ї, вміли знаходити компроміси, дбали про родинний затишок.

Про успіхи та майбутні плани

Вже чотири роки поспіль Валентин Павлович працює в Управлінні поліції охорони в Рівненській області. Тішиться, що має змогу ще й на службі допомагати людям, а також все частіше обговорює з дружиною можливість взяти в сім’ю ще одну дитинку.

- Ми можемо допомогти ще комусь. То чому цього не зробити? Про свої наміри завжди розповідаємо нашим дітям. Радимося, запитуємо їхню думку. Вони – тільки за. Тому, думаю, незабаром будемо знову радіти поповненню у сім’ї.

Управління поліції охорони в Рівненській області