У жовтні  2022 року Служба охорони України святкуватиме 70-річчя з дня створення.

Для поліцейських охорони Миколаївщини ця ювілейна дата – знакова подія в житті всього колективу. Є що згадати, є чим пишатися. Адже за плечима довгий шлях професійного зростання та самовдосконалення, сповнений служіння Державі та Українському народові. 

–Для мене честь керувати колективом поліції охорони Миколаївській області. Це мужні та сильні люди, справжні професіонали. Вважаю, що найкращі якості наших поліцейських проявилися саме у ювілейний рік, що став переломним для нашої країни. Особовий склад з перших днів повномасштабного вторгнення працює у посиленому  режимі, гідно виконує свої обов’язки, – розповідає начальник Управління поліції охорони в Миколаївській області підполковник поліції Дмитро Бриндзюк. 

За словами очільника УПО, вірність Присязі та висока відповідальність, інші найкращі якості правоохоронця, формують давні традиції колективу. Саме вони є формулою успіху управління. Сьогодні про них розкажуть співробітники служби. 

Агамір Бадалян, молодший інспектор роти реагування батальйону УПО Миколаївській області, старший сержант поліції:

– Служити в поліції я мріяв з раннього дитинства. Хотілося допомагати людям,  боротися з несправедливістю, ловити злочинців. Найулюбленіші ігри теж були пов’язані з поліцейською діяльністю. Дитяча мрія збулася, служу в поліції 10 років. Починав з патрульно-постової служби, тепер служу в поліції охорони та навчаюсь в університеті внутрішніх справ. 

Служба в поліції охорони має свої особливості. Майже кожний виклик за лінією “102” - невідомість для поліцейського. Ми не знаємо, що саме нас очікує, можливо навіть озброєна людина в неадекватному стані. Протидіяти злочинам та миттєво реагувати на будь-які позаштатні ситуації – частина нашої роботи.

 Не так просто було адаптуватися до всіх особливостей нашої служби. Був момент, коли мені хотілося звільнитися, але заступник начальника Сергій Строін допоміг мені адаптуватися на цій роботі, став для мене наставником та мудрим порадником. Вважаю, що нашому колективу пощастило з керівництвом. Приділяється увага забезпеченню всім необхідним для успішної служби поліцейських. Ми оновили автопарк, отримуємо нову форму, планшети, боді-камери. 

Найяскравіші спогади пов’язані з обороною Миколаївщини. Цей період, після 24 лютого, змінив кожного з нас. І розкрив справжній потенціал людей. Хтось розчарував, інші навпаки здивували, викликали справжню повагу своєю відвагою та щирістю. Напередодні ювілею, бажаю Управлінню подальшого розвитку та вдосконалення. А колективу –  тільки достойних поліцейських.  

На відміну від Агаміра, Микола Купрін, поліцейський роти охорони об’єктів та публічної безпеки УПО, старший сержант поліції, в юнацькі роки не мріяв зв’язувати свою кар’єру з поліцейською службою. Але ця робота стала справою його життя. Це сталося у далекому 1994 році. Микола пригадує: 

– Я прийшов на цю роботу майже випадково, відразу після служби в армії. У ті часи на цокольному поверсі мого будинку був розташований Центральний відділ охорони, яким керував Олександр Христофорович Парнак. Ми були трохи знайомі, бо вважали себе майже сусідами – я в цьому домі жив, він працював. Він й запросив мене на роботу, сказав: «Нам потрібні такі хлопці, як ти». 

Олександр Христофорович став першим наставником Миколи, допомагав ділом й порадою звикнути до тонкощів служби. Й далі молодого правоохоронця супроводжували люди, у яких він звик навчатися, бо завжди вважав, що без досвіду старшого покоління молоді набагато складніше засвоїти все, що необхідно знати й вміти поліцейському. Сьогодні за плечима Миколи Купріна свій власний, майже тридцятирічний, поліцейський досвід. Він із задоволенням згадує часи, що пов’язані зі становленням та розвитком поліції охорони.

Напередодні ювілею, Микола бажає колективу поліції охорони стати ще  дружнішим, разом працювати на результат. А одним з найголовніших якостей, що необхідні поліцейському для успішної роботи, вважає розсудливість, вміння контролювати власні емоції. Усі ці  якості повною мірою допомогли  протягом всіх років служби, а особливо у буремні часи 2022 року. 

Миколу Купріна в колективі поліції охорони Миколаївщини знають не тільки як сумлінного співробітника та гарного спеціаліста своєї справи, але і як талановитого художника. Понад десять років тому він почав писати графічні картини, в кожному малюнку є частинка душі автора. 

З 1991 року в колективі поліції охорони працює Наталя Тимошенко,  чергова пульту УПО. Вона зізнається, що любить свою роботу й не уявляє життя без колективу, з яким пов’язані  яскраві спогади та поєднують роки плідної співпраці та щирої дружби:

 – Я прийшла працювати оператором пульта понад тридцять років тому, ще юною дівчиною. І з першого місяця закохалася у цю роботу, у свій колектив. Й думки не було спробувати щось інше, поміняти роботу, - каже Наталя Петрівна.

Її чоловік Андрій – ветеран поліції  охорони, він давно на пенсії, але завжди цікавиться новинами служби, завдяки коханій дружині тримає руку на пульсі життя рідного колективу. 

Наталя Петрівна впевнена, що запорукою щастя людини є міцна родина, улюблена робота та вірні друзі. Усі ці «складові» є в її житті. Саме в поліції охорони вона познайомилася з людьми, які стали важливою частиною її життя.  Вона з вдячністю згадує своїх наставниць – старших колег чергових пульту, що першими зустріли її в колективі та навчали особливостям роботи. Це Зінаїда Мерзликина та Галина Білоус. З Галиною, яка сьогодні уже поважного віку, вони стали близькими подругами на все життя. Зараз внук Галини обороняє суверенітет та територіальну цілісність країни у лавах ЗСУ, тому, спілкуючись жінки намагаються підтримувати одна одну, їх поєднують не лише спільні спогади, але й турбота та хвилювання за рідних людей. 

«У нашій роботі головне уважність, стресостійкість, швидкість реакції. А ще – людяність, порядність, вміння товаришувати й підтримувати одне одного», - вважає Наталя Тимошенко. Напередодні Дня народження Служби охорони, вона бажає колективу поліції охорони  стати дружнішим, зберегти свій кадровий потенціал. 

Півстоліття не розлучається з колективом УПО Миколаївській області Микола Іванович Степаненко – голова ради ветеранів Управління, полковник міліції в запасі. Він прийшов в охорону відразу після служби в армії, дослужився до заступника начальника, у 1996 році пішов на заслужений відпочинок, але  занадто довго сидіти без улюбленої справи не довелося – через десять днів Рада ветеранів одноголосно обрала його своїм керівником. Так і залишився Микола Іванович на своєму важливому посту. Щодня, за будь-якої погоди, навіть попри обстріли Миколаєва, ветеран служби приходить в Управління. Його робочий кабінет нагадує виставковий зал музею – стіни прикрашені старими світлинами, які вже давно стали частиною славної історії поліції охорони. Але не зберігання історичної спадщини основна місія Миколи Степаненка. Він дбає про літніх колег – ветеранів. Знаходить можливість допомогти кожному, хто звертається, розв’язувати соціальні питання. Його роботу можна вважати волонтерською, адже сьогодні під час повномасштабної війни, великої підтримки потребують літні люди. Для когось вдається допомогти дістати необхідні ліки, іншим – продуктові набори. Ветерани потребують уваги, їм важливо знати, що про них пам’ятають у рідному колективі. Микола Іванович з гордістю каже, що така підтримка – важлива традиція Управління поліції охорони. Керівник Дмитро Валентинович Бриндзюк та його заступник Сергій Володимирович Строін приділяють багато уваги ветеранській організації. 

Микола Іванович зізнається, що не завжди мріяв бути правоохоронцем, планував зв’язати своє життя з армійською службою, жив в іншій республіці.. Але у зв’язку з хворобою мами, був вимушений повернутися до Миколаївщини, і тоді звернув увагу на міліцію. Кар’єру розпочав з посади молодшого інспектора, здобув освіту в Одеській школі міліції, а пізніше – у Київській вищій школі. Бо завжди любив вчитися та жив улюбленою справою:

–Якби сьогодні мені знов було 25 років, і знову став би вибір професії, життєвого шляху, нового колективу, я  без вагань обрав поліцію охорони, - каже ветеран Служби. Тільки жалкує, що служба залишила замало часу на кохану дружину та двох синів, що виросли, а батька бачили тільки раз на тиждень – у неділю. Але, свій єдиний вихідний день Микола Степаненко завжди проводив з родиною, вчив синів грати у футбол, розвиватися та самовдосконалюватися, бути чесними громадянами та надійними друзями. Саме ці якості він цінує в людях і вважає, що для поліцейських вони надважливі. 

Найскладнішими моментами  Микола Іванович вважає втрату товаришів по службі, необхідність прийти додому до загиблого, спілкуватися з його родиною. 

- До цього неможливо звикнути… Тому напередодні ювілею служби бажаю колегам миру та здоров’я. Нехай кількість поліцейських, які заступають в наряд, дорівнює кількості тих, хто повернувся додому», – підкреслює ветеран. 

Водночас він наголошує, що щасливих спогадів залишилося набагато більше, ніж трагічних. На його очах проходило становлення та вдосконалення поліції охорони. Про роботу, що давно стала справою всього життя, Микола Степаненко говорить із задоволенням, пригадуючи важливі деталі подій минулого, вірних товаришів по службі, знакових для Управління людей, кого вже давно немає серед живих. Але залишилися добрі справи, благородні вчинки, розумні  кадрові рішення – все це заклало надійний фундамент для успішної роботи наступних поколінь поліцейських охорони.

Управління поліції охорони в Миколаївській області