Треба берегти!
Берегти треба щиро: спокій у домі, світло у вікнах, сон дитини, тишу біля школи, старий замок на воротах, який досі справно клацає.
Треба берегти! Не після тривоги, не після перемоги, не коли щось станеться. Зараз! Тут і тепер. Треба бути уважними, тримати зв’язок, реагувати миттєво — як це щодня робить Поліція охорони.

Треба вміти бачити більше, ніж просто камери, датчики чи сирени. Бо за кожним сигналом — люди. Іноді налякані, іноді розгублені, але впевнені, що хтось прийде. І ми приходимо.
Треба берегти своїх — тих, хто поруч у наряді, хто чергує на посту, хто не йде з лінії зв’язку навіть під час обстрілу.
Треба пити чай між викликами, розмовляти з диспетчером про дітей, мріяти про тишу й знати, що служба — це теж любов, просто в бронежилеті.

Треба берегти свої міста, їхні вулиці й перехрестя, навіть коли небо затягнуте тривогами. Треба берегти людей — у чергах, у школах, у музеях і лікарнях. І, може, з часом у чиємусь серці поселиться любов до слів: «чергування», «реагування», «пост», «спокій».

Треба вчитися, тренуватися, знати закони, бути там, де потрібен порядок. Бо без порядку немає безпеки, а без безпеки — немає життя.
Ще треба плакати — іноді тихо, коли не встигли, коли болить, коли бачиш, як люди дякують за щось звичне, як за диво.

Росіяни хочуть, щоб ми жили у страху. А ми будемо берегти — життя, людей, свої міста і державу.
Ми будемо служити — чесно, відкрито, без гучних слів.
Ми — Поліція охорони. Ми поруч. І ми тримаємо безпеку України.