Кожна людина по-своєму цікава. Чому? Хоча б тому, що має свої індивідуальні цінності, пріоритети, захоплення. Автомеханік може бути талановитим художником, вчитель – відмінним майстром з випічки, а, приміром, лікар – дивовижним флористом. Межі людських вмінь та прагнень ніколи не обмежуються професійними обов’язками.

Нещодавно ми познайомилися з чоловіком, який відмінно уміє поєднувати сумлінне виконання професійних обов’язків та особисті захоплення. Він обожнює службу в поліції охорони і, разом з тим, найкращим відпочинком вважає – спостереження за тим, як ростуть посіяні ним зернові культури. «Пройдуся по полю, побачу результати своєї праці – і душа радіє», - говорить пан Микола. Дивовижна людина, дивовижний життєвий шлях, дивовижні цінності.

Микола Миколайович Кожарко народився у селі Лісопіль Костопільського району. Тут закінчував початкову школу та понад усе мріяв у майбутньому стати військовим. Далі було навчання у Мащанській школі, а згодом – у Костопільському ПТУ №14. У 18 років Микола отримав диплом технічної освіти за спеціальністю столяр-будівельник, працював на домобудівному комбінаті у Костополі, а вже незабаром, у 1991 році, його призвали на строкову службу. Відтоді життя чоловіка назавжди стало пов’язане зі службою.

Армійський вишкіл Микола Миколайович здобував у місті Москва. Внутрішні війська для нього стали справжнім гартом з відваги та дисциплінованості. Звісно, адже у вісімнадцятирічному віці бути частиною конвою, що супроводжує ув’язнених, - обов’язок далеко не кожному під силу. Вже в ті часи чоловік все більше переконувався, що хоче пов’язати своє життя зі службою у поліції. Парадоксально, але йому подобалась небезпека, відповідальність, захист, навіть ціною життя. Саме через ці якості військовослужбовець постійно отримував пропозиції лишитись на службі у Москві. Однак на рахунок цього він був категоричним: «Повертаюся додому, в Україну». Так, у 1993 році, чоловік повернувся на батьківщину, а вже через кілька місяців влаштувався працювати у Державну службу охорони по вільному найму.

Про подальше життя чоловіка, про його професійний щлях, про те, що для нього означає робота поліцейським охорони, про захоплення – у розмові з Миколою Миколайовичем.

- Розкажіть, чому вирішили влаштуватися саме у Державну службу охорони?

- Мене до цього спонукала армійська служба. Взагалі армія – це найкраща школа життя. Там навчають відповідальності, самоконтролю, прививають основні життєві принципи. Саме будучи в армії я обрав для себе орієнтир – служба у правоохоронних органах. Але в ті часи було дуже непросто стати поліцейським, тому я вирішив влаштуватись в охоронну службу. Три роки був охоронником, а у 1996 році атестувався і вже став працівником на той час міліції охорони.

- Що було найскладніше в роботі? А що подобалося найбільше?

- Непросто було вивчити всі об’єкти досконало. Але я б не сказав, що в цьому була велика складність. Робота справді захоплювала. Небезпека, захист, відповідальність, бажання впіймати злочинця – справжній адреналін. Працював у групі затримання центрального пульту охорони. Кожна зміна була не схожою на попередню.

- Розкажіть цікавий випадок, пов’язаний з роботою.

- Найперше відмічу, що найбільше злочинів люди вчиняють саме у свята. Ми тоді працювали у новорічну ніч. Спрацювала сигналізація на об’єкті, ми отримали сигнал і негайно вирушили за потрібною адресою. Діставшись об’єкту, побачили, що двоє зловмисників сокирою намагаються пошкодити двері, аби потрапити всередину магазину. На зауваження чоловіки не реагували. Я був змушений використати вогнепальну зброю. Кілька пострілів у повітря вгамували чоловіків і вони почали тікати. Треба сказати, я ніколи не бачив, щоб люди так бігали! Певно, страх робить з людини ледь не «супермена». Правопорушників ми тоді затримали.

- Ви маєте 25 років стажу на службі у поліції охорони. Скажіть, чи не змінилося ставлення до роботи?

-  Жодним чином. Однак, варто відзначити, що змінилися люди. Нема поваги до правоохоронних органів. Ніхто не говорить про якусь умовну субординацію, просто про повагу, хоча б до закону. Я не шкодую про те, що 25 років свого життя віддав службі. Це – моє, навіть не уявляю себе без поліції охорони. Як казав колись кадровик, видаючи мені посвідчення: «Куди ти ідеш? А, в королевські війська? Зрозуміло». Ось, приблизно так і я сприймаю поліцію охорони.

- Знаю, що разом із величезним захопленням службою Ви багато часу приділяєте сільському господарству. Розкажіть детальніше.

-  Я такий собі міні-фермер. Маю в господарстві два трактори, комбайн. Засіваю близько чотирьох гектарів зернових щорічно. Мені дуже подобається робота в полі, хай як дивно це не звучить. Урожай рідко продаю, в більшості – використовую для власних потреб, адже є у господарстві маю чимало живності: дві корови, поросята.

- Тобто Ви б нізащо не проміняли б життя в селі і своє господарство на місто?

- Саме так. Якщо чесно, навіть не уявляю, як жив би у місті.

- А що на рахунок столярства? Займаєтесь на дозвіллі?

- Знаю, вмію, практикую. Без проблем можу зробити, скажімо, стілець або стіл. Звісно, для цього треба досить багато часу, тому столярством я не часто займаюсь. А от як незабаром вийду на пенсію, то ситуація, думаю, зміниться.

Ось так в житті можна любити все, чим займаєшся. Не гаяти часу на перестороги або суспільну думку. Отримувати задоволення від професійної діяльності та шукати можливість реалізовувати свої бажання. Гарний приклад, зразкова самовіддача.

29 жовтня в Україні відзначають День поліції охорони. І хоч це свято поки що носить неофіційний характер, але хочеться щиро привітати людей, які стоять на варті захисту спокою та безпеки суспільства. За самовідданість, за міру відповідальності, за жертовність - щира подяка та вітання з професійним святом.

Управління поліції охорони в Рівненській області