Старший солдат Збройних Сил України з позивним «Латиш» у мирному житті працював електромонтером, а згодом інженером головного пункту централізованого спостереження Управління поліції охорони в Харківській області. А саме в цю хвилину він, ризикуючи власним життям, відвойовує майбутнє для України.

У 1987-ому році, після строкової служби у внутрішніх військах, Андрій Ерліх прийшов працювати до районного відділу позавідомчої охорони міста Харкова на пульт спостереження. І ось вже тридцять шостий рік поспіль, як правонаступниця служби охорони – поліція охорони – має велику честь називати пана Андрія одним зі своїх найкращих співробітників. Урівноважений доброзичливий чоловік із пронизливим світлим поглядом та щирою посмішкою на обличчі, досвідчений відповідальний спеціаліст, порядний сім’янин, патріот – таким його знають колеги.

25 лютого 2022 року Андрій з пригодами таки дістався того місця, де була можливість записатися в ряди тероборони, щоб власноруч обороняти місто:

- Я крокував з єдиним бажанням - отримати зброю й захищати країну.

Часу на роздуми, вагання, навчання не було. Ті, хто мав за плечима строкову службу, як Андрій, ділилися армійським досвідом із менш досвідченими добровольцями. Отримавши зброю та спорядження, бійці вирушили на Північну Салтівку – район Харкова, де кількість «прильотів» ворожих ракет, касет, бомб навіть порахувати нереально. Завдання було одне – будь-якою ціною зупинити ворога, який рвався у рідне місто.

- Паніки не було взагалі, був чіткий розподіл, хто за що відповідає, були чергування. Одного березневого вечорами ми разом із побратимом побачили як до військової техніки підійшли чоловік і жінка і сфотографували місцезнаходження зенітної установки. Негайно зупинили потенційних навідників, передали їх компетентним органам і не дарма. У телефоні панянки знайшли контакти ворожих солдатів.

Про смертельні ризики Андрій неохоче розповідає. Хоча прямо перед його очима і уламки пробивали стіни та двері, і поранених побратимів під час обстрілів рятував, та й сам отримав поранення в руку у Бахмуті... Його бригада – справжні титани, з перших днів повномасштабного вторгнення вони на другій лінії оборони, на першій, на "нулі"… Харків, Коробочкине, Варварівка, Куп'янщина, "ворота Бахмута" і сам Бахмут, зараз на східному напрямку... Хлопці не втратили жодної із займаних позицій, не покинули на полі боя нікого з побратимів.

Злагодженість дій під час бою врятувала від куль ворожого снайпера і дозволила тоді ж взяти в полон двох «вагнерів», яких у складних бойових умовах помітив Андрій.

«Латиш» впевнений, що вижити у Бахмуті йому допомогли молитви, тих, хто молився за нього та його побратимів, та вишита сорочка, яку він не знімав увесь час перебування там - у пеклі, у тяжких боях за кожен сантиметр українського міста, пліч-о-пліч з бойовим побратимом – теж Андрієм, теж добровольцем, колишнім дільничним Куп’янського райвідділку поліціЩе одним оберегом стала аптечка від "Капеланського патруля", яку минулого літа Андрієві передали волонтери у Коробочкине під Чугуєвом. Пані Надія навесні минулого року втратила на війні чоловіка. Знайшла в собі сили жити далі заради живих Героїв, захисників, які потребували підтримки. Отримавши допомогу від держави, створила благодійний фонд імені загиблого чоловіка Руслана. Чергова волонтерська поїздка і познайомила її з Андрієм та його побратимами. Це була знакова зустріч, яка врятувала життя. Аптечка на полі бою – річ необхідна, але одна із них так і не була використана за призначенням. Майже рік потому, у Бахмуті, та аптечка прийняла на себе удар уламку. Виявили смертоносну залізяку за кілька тижнів, коли тактичні медики здійснювали черговий огляд спорядження.

Нещодавно у Харкові, під час відпустки Андрія, до нього підійшла дівчинка, подякувала за те, що він її захищає і подарувала саморобну листівку:

-Обійняв її і подякував за підтримку. Складно знайти більш потужний мотиватор, ніж щирі дитячі вітання.

Тішиться наш Герой і тим, що його минулорічна відпустка співпала із річницею перлинного весілля і 30 років шлюбу вдалося відзначити разом із коханою дружиною, адже родина й Батьківщина – це найголовніше.

Андрій Ерліх отримав кілька відзнак, однак вважає це здобутком не стільки власним, скільки усього окремого Куп’янського батальйону ТрО. Всупереч втратам, втомі, пережитим жахіттям ці хлопці стоять залізобетонною стіною між Україною та мороком, даруючи нам можливість жити далі.

--У нас із побратимами одна мета – Перемога! Світло завжди перемагає темряву. Найважче позаду, рухаємось впевнено вперед з Україною в серці,-- каже Андрій.

Управління поліції охорони в Харківській області