26 квітня Україна вшановує 40-ві роковини з дня Чорнобильської катастрофи — трагедії, що назавжди змінила хід історії та долі тисяч людей. У ту ніч 1986 року світ зіткнувся з однією з наймасштабніших техногенних катастроф, наслідки якої відчуваються й сьогодні. Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС став випробуванням не лише для України, а й для всього людства.

Та водночас це — історія неймовірної мужності й самопожертви. Пожежники, військові, медики, науковці, працівники станції — ліквідатори, які першими стали на боротьбу з невидимою загрозою. Вони йшли туди, де інші не могли, часто не до кінця усвідомлюючи рівень небезпеки. Ці люди заплатили високу ціну за порятунок мільйонів — своїм здоров’ям, а дехто й життям.

Чорнобиль — це не лише про трагедію. Це про силу людського духу, про відповідальність і про те, як навіть у найтемніші часи народжується світло. Це пам’ять про покинуті домівки, про евакуйовані родини, про біль втрат — і водночас про героїзм, який не має строку давності.

Сьогодні, коли Україна знову проходить через важкі випробування, ми особливо гостро відчуваємо ціну безпеки, життя та людської єдності. Подвиг ліквідаторів — це нагадування про те, що справжня сила нації — у людях, які готові стояти до кінця заради інших.

Ми схиляємо голови перед усіма, хто боровся з наслідками катастрофи, хто врятував світ від ще більшої біди. Пам’ятаємо. Дякуємо. І не маємо права забути.

Олександр Дімітрішин — ветеран війни, старший солдат, боєць взводу спостереження розвідувальної роти 32-ї окремої механізованої бригади. Свій шлях захисника він розпочав ще у 2015 році, коли став до лав оборонців України під час проведення антитерористичної операції.

Із початком повномасштабного вторгнення у 2023–2024 роках Олександр виконував бойові завдання на Лимано-Куп’янському напрямку. Під час одного з боїв він отримав важкі осколкові поранення обличчя, після яких був змушений залишити фронтову службу. Наслідком пережитого стали також проблеми із серцем.

Попри це, Олександр не полишив прагнення бути корисним державі та людям. Після повернення додому він прийняв рішення продовжити службу в системі безпеки — і сьогодні працює у поліції охорони Черкащини, забезпечуючи громадський порядок і безпеку мешканців міста Канева.

До війни він мав багатий трудовий досвід: працював слюсарем-ремонтником у рідному селі на цукровому заводі, на Миронівській птахофабриці, в Інституті пшениці, а також на будівництві в Черкасах. Звиклий до відповідальності та праці, він і після поранення прагнув залишатися в строю — там, де може бути корисним.

Сам Олександр говорить, що рішення продовжити службу було для нього природним кроком:

«Ще з часів АТО став на захист України, а з початком повномасштабної війни знову повернувся до служби. Після поранення мене списали за станом здоров’я, але я не хотів залишатися осторонь. Побратими порадили спробувати себе в поліції охорони — і я погодився, бо звик бути там, де потрібен», — розповідає ветеран.

У поліції охорони наголошують, що досвід ветеранів є важливою складовою підсилення служби.

«Ветерани війни — це потужний кадровий ресурс для поліції охорони. Їхній бойовий досвід, витримка та відповідальність формують міцний фундамент колективу і підсилюють рівень довіри та безпеки», — зазначив начальник Управління поліції охорони Черкаської області Василь Курятник.

Історія Олександра Дімітрішина — це приклад того, як навіть після важких поранень і фронтових випробувань людина залишається в строю, продовжуючи служити державі вже у мирному житті.

Управління поліції охорони в Черкаській області

Сьогодні у Сервісному центрі МВС м. Вінниця відбулася особлива подія — слухач безбар’єрної автошколи Вінницького  вищого професійного училища Департаменту поліції охорони Олександр Парфенюк - ветеран війни, успішно склав практичний іспит та отримав водійське посвідчення.

Цей день став важливим кроком на шляху до нових можливостей, незалежності та впевненості у власних силах. Після проходження навчання у безбар’єрній автошколі системи МВС, створеній для забезпечення рівного доступу до освіти та послуг, він продемонстрував високий рівень підготовки та впевнено впорався з практичною частиною іспиту.

Сам випускник зазначив, що навчання залишило лише позитивні враження — усе було зрозуміло, доступно та на високому професійному рівні.
Щиру вдячність він висловив спеціалісту з практичного водіння — В'ячеславу Трифоненку — за професіоналізм, терпіння та підтримку, а також викладачу теоретичної підготовки Ігорю Шелепку — за ґрунтовні знання та доступне пояснення матеріалу. Окремі слова подяки — всьому колективу навчального закладу за якісну підготовку, людяність і постійну підтримку.

Ініціативи безбар’єрності відкривають нові горизонти для тих, хто цього потребує, зокрема для ветеранів війни, які повертаються до мирного життя та прагнуть реалізувати себе у цивільному середовищі.

Отримання водійського посвідчення — це не лише документ, а символ нових можливостей, свободи пересування та впевненого руху вперед.

Щиро вітаємо з цим досягненням та бажаємо безпечних доріг, нових звершень і лише зеленого світла на життєвому шляху!

Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони

Його шлях — це історія про вибір, відповідальність і незламність. Микола Харків, ветеран бойових дій із позивним «Падре», після повернення з фронту продовжив служити Україні вже у лавах Управління поліції охорони у Волинській області.

До повномасштабного вторгнення Микола перебував за кордоном, де разом із сином розвивав власний бізнес. Здавалося, життя налагоджене, попереду — стабільність і розвиток. Та 24 лютого змінило все. Без вагань він повернувся до України.

«Я не міг залишитися осторонь, коли моя країна у небезпеці. Ми повернулися разом із сином і одразу пішли записуватися добровольцями», — пригадує Микола.

Вже з перших днів війни він долучився до добровольчого батальйону «СПАС-23», де прослужив рік. Разом із побратимами виконував бойові завдання на Київському напрямку — у Бучі та Ірпені. Там, серед зруйнованих міст, проводили зачистки територій після російських окупантів, відновлюючи контроль і безпеку.

У 2022 році Микола був відзначений пам’ятною медаллю «За патріотизм до України» — як визнання його мужності, відданості та внеску в захист держави.

У 2023 році він продовжив службу у складі 12-ї бригади «Азов». Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші напрямки — Торецьк та Покровськ. Це були випробування, що вимагали не лише фізичної витривалості, а й внутрішньої стійкості.

«Було складно, але ми знали, заради чого стоїмо. Там, на передовій, дуже чітко розумієш ціну свободи і людського життя», — ділиться ветеран.

У 2025 році через стан здоров’я, внаслідок отриманих травм, Микола змушений був завершити військову службу. Втім навіть після фронту він не змінив свого головного принципу — служити і захищати.

Сьогодні Микола Харків працює охоронником 3 розряду в Управлінні поліції охорони у Волинській області. Тут він продовжує робити те, що вміє найкраще — стояти на варті безпеки людей.

«Форма змінилася, але суть — ні. Я й далі захищаю. І якщо буде потрібно — готовий знову стати до бою в будь-який день», — говорить він.

Його історія — це приклад справжнього патріотизму, коли служіння державі не завершується навіть після повернення з війни. Це шлях людини, для якої Україна — понад усе.

Управління поліції охорони у Волинській області

Сьогодні Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони відзначає 53-тю річницю з дня заснування.

Понад пів століття — це шлях становлення, розвитку та безперервного вдосконалення. Це історія людей, які своєю щоденною працею формують покоління справжніх професіоналів, здатних відповідально та гідно служити державі та суспільству.

Училище стало символом надійності та високих стандартів, де виховують не лише знання та навички, а й силу духу, відповідальність і готовність завжди стояти на варті безпеки громадян.

Висловлюємо щиру вдячність керівництву, викладачам, працівникам, ветеранам та здобувачам освіти за відданість, професіоналізм та вагомий внесок у зміцнення безпекового середовища держави.

Бажаємо нових звершень, сміливих ідей, невичерпної енергії та професійних перемог. Нехай кожен день училища надихає на високі досягнення, а ім’я навчального закладу продовжує світитися символом якості, честі та гідності.

Зі святом!

Служба в поліції — це не просто робота, а шлях людей із залізною волею. Саме таким є Сергій Коржавін — професіонал, який після виконання завдань із захисту держави повернувся до рідного колективу Управління поліції охорони в Кіровоградській області.

Свій службовий шлях Сергій розпочав у 2001 році на посаді міліціонера відділення із забезпечення громадського порядку та супроводження потягів на станції Знам’янка УМВС на Одеській залізниці. У 2006 році приєднався до колективу поліції охорони, де обіймав посаду міліціонера-водія Знам’янського міжрайонного відділення ДСО.

У 2019 році він звільнився зі служби та вирішив приєднатися до лав Збройних Сил України — у складі 42-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

«У той час підрозділи поліції охорони не приймали участі в зоні антитерористичної операції, тому, порадившись із сім’єю, я вирішив укласти контракт і приєднатися до ЗСУ. Так розпочалася моя військова служба, — згадує Сергій Коржавін. — Декілька днів на збори, полігон, а далі — служба в Авдіївці, в районі Донецького аеропорту».

Повномасштабне вторгнення Сергій разом із побратимами зустрів у Сєвєродонецьку Луганської області. Згодом були Миколаївщина та участь у бойових діях під час визволення Херсона.

«Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я, маючи трьох неповнолітніх дітей, мав право звільнитися зі служби за сімейними обставинами. Однак ворога потрібно було зупиняти, — ділиться Сергій. — І про своє рішення я не шкодую».

У 2023 році підрозділ Сергія виконував завдання в районі Бахмута Донецької області — одного з найгарячіших напрямків фронту, де він отримав поранення.

Після цього була тривала реабілітація, а згодом — повернення до побратимів. Сергій продовжив виконувати бойові завдання у районах Куп’янська та Вовчанська.

У березні 2025 року він залишив військову службу, втім уже за кілька місяців знову став до строю — приєднався до команди поліції охорони, продовжуючи робити те, що вміє найкраще — захищати людей.

Сьогодні Сергій працює охоронником команди воєнізованої охорони батальйону УПО Кіровоградської області.

«Після повернення до мирного життя та родини я довго не вагався з працевлаштуванням і відразу звернувся до поліції охорони, де вже раніше проходив службу та знав колектив», — розповідає Сергій Коржавін.

Тепер після кожної зміни він повертається додому — до своєї родини: дружини, сина та двох чарівних донечок, для яких він є справжнім героєм.

Управління поліції охорони в Кіровоградській області

22 січня — це день, який нагадує нам: Україна єдина не лише на мапі, а передусім у серцях. День, коли Схід і Захід, Південь і Північ з’єдналися в одному прагненні — бути вільними, сильними й незалежними.

Сьогодні, в умовах війни, значення соборності відчувається особливо гостро. Вона — у спільній боротьбі, у взаємній підтримці, у відповідальності одне за одного. У кожному воїні на передовій, у кожному волонтері, у кожному, хто тримає свій фронт.

Наша сила — в єдності. Наша незламність — у вірі. Наша перемога — в тому, що ми разом.

Єдина. Соборна. Незалежна.
З Днем Соборності, Україно!

Капітан поліції Євген Загородній, сержант поліції Олександр Безкровний та старший сержант поліції Олександр Акулінічев добросовісно служили в поліції охорони, а нині боронять державу на лінії бойового зіткнення.

У червні 2024 року, не вагаючись, вони стали частиною батальйону спеціального призначення (стрілецького) ГУНП Черкаської області під час його створення. Наші колеги – професіонали своєї справи. Протягом багатьох років служби в поліції охорони вони не лише професійно виконували свої обов’язки, а й загартували характер, здобули витримку, мужність та високий рівень фахової підготовки. Сьогодні ці якості допомагають їм успішно виконувати бойові завдання на лінії зіткнення, де тривають запеклі бої. Нині вони разом із побратимами боронять населені пункти на Донеччині.

Євгену Загородньому — 39 років, і 19 із них він присвятив службі в поліції охорони. Розпочав професійний шлях із посади міліціонера. Останні чотири роки обіймав посаду командира взводу реагування батальйону УПО Черкаської області. У його підпорядкуванні перебувало близько 30 співробітників. Як командир, він організовував роботу взводу, контролював несення служби, забезпечував оперативне реагування на сигнали «Тривога», координував дії нарядів. Колеги характеризують Євгена як професіонала, вимогливого й справедливого керівника. Він завжди підтримував підлеглих та приймав об’єктивні рішення навіть у напружених ситуаціях. Коли створювався стрілецький батальйон, без вагань став на захист рідної землі й домівки.

41-річний Олександр Акулінічев також розпочав службу в поліції охорони з посади міліціонера. Його остання посада — поліцейський-водій взводу реагування Уманського РВ УПО Черкаської області. Маючи понад 20 років служби та значний досвід роботи в поліції, Олександр без вагань вирішив стати на захист України.

Олександру Безкровному — 36 років. Його професійний шлях відзначається наполегливістю та прагненням служити суспільству. Свою вірність Батьківщині він довів ще у 2014 році, коли Росія розпочала агресію проти України. Тоді Олександр приєднався до лав захисників і цілий рік як піхотинець боронив рідну землю в районі Мар’їнки Донецької області. У поліції охорони Олександр розпочав службу у лютому 2020 року на посаді водія. У травні 2023 року отримав поліцейське звання та був призначений на посаду поліцейського-водія взводу реагування Смілянського МВ УПО Черкаської області. Коли створювався стрілецький батальйон, він без вагань приєднався до підрозділу, розуміючи важливість досвідчених і мужніх воїнів для оборони держави.

У кожного з них є родина, діти, які чекають на повернення з вірою та надією. Ми пишаємося нашими колегами. Вони — справжні патріоти. Їхня сила, відвага і вірність присязі є прикладом для кожного з нас. З нетерпінням чекаємо їх повернення у стрій.

Управління поліції охорони в Черкаській області